Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Ясміна Реза (Yasmina Rеza) — відома французька письменниця, драматург і кіносценаристка. Її твори перекладено понад тридцятьма п’ятьма мовами, її п’єси йдуть у провідних театрах світу. Лауреат найпрестижніших театральних премій світу: премії «Тоні», премій імені Мольєра та Лоуренса Олів’є, Великої театральної премії Французької академії та інших. В Україні Ясміна Реза відома завдяки п’єсам «Божество різанини» («Dieu de carnage», 2006) та «Арт» («Art», 1994). П’єсою «Bella Figura» (2015) вона продовжує притаманні їй пошуки хтонічних стихій у людині, мов вправний хірург, являє світу істинні й фальшиві почуття, стосунки, вчинки тощо. Думка автора не знає «звичайних» і «випадкових» подій: для неї важлива кожна дрібниця, а навіть найменша деталь є складником велетенського пазлу життя.

Хитра авторка отримує задоволення від зривання масок; із соціально-любовної гри, що позначена холоднокровною жорстокістю повсякдення, не вийде неушкодженим ніхто. Етьєн Сорен, «Le Figaro»

Без надмірного занурення у психологію, без зайвих пояснень постають своєрідні дзеркала, до яких зазирають глядачі. Кожен упізнає в одному із них себе. Анн Шепо, «Franceinfo: Culture»

Видавництво: Віхола

«Шалені авторки» — це антологія текстів українських письменниць, своєрідна мандрівка крізь останні два століття, під час якої різні авторки, маючи несхожі стильові уподобання й естетичні орієнтації, змальовують усю множинність і складність жіночого досвіду.

Перед читачами постануть декадансні персонажки Ольги Кобилянської, екзотичні героїні Софії Яблонської, рішучі бунтарки Ірини Вільде. Публікуються і найбільш резонансні тексти сучасних письменниць, зокрема Оксани Забужко і Людмили Таран.

Книжка підготована у співпраці з ютуб-каналом «Шалені автор(к)и», авторами якого є літературознавці Віра Агеєва й Ростислав Семків.

Видавництво: Віхола

Християни, агностики, буддисти. Скопці, пастафаріани, атеїсти. Кришнаїти та мусульмани… З прадавніх часів люди шукають систему координат, яка не лише дасть відповіді на питання «життя, Всесвіту і взагалі», а й підтримуватиме їх протягом усього життя. І немає значення при цьому, у кого саме людина вірить — у Бога, Будду, штучний інтелект чи комунізм. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами.

У книжці «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога» релігієзнавець В’ячеслав Агеєв пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, — від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Сovid-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів?

Зрештою, поговоримо про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну «прошивку» та прибрати релігію з арени.

В’ячеслав Агеєв — релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства. А ще — масон (хоча наче й не рептилоїд), жив у Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. Поціновувач і колекціонер найдикішої конспірології.

У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому умудряється бути агностистиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму).

Видавництво: Віхола

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії. Феміністка, котра однією з перших у пострадянську добу заговорила про потребу ревізії патріархальних цінностей.

Авторка книжок «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та інших.

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.

Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Видавництво: Віхола

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

Нова книжка Віри Агеєвої — це мандрівка літературним Києвом початку ХХ століття. Авторка покаже Київ очима авангардних художників, бунтівних емансипанток, богемних поетів, Київ, у якому жили й творили, попри все, що відбувалося довкола, Київ, який вистояв, уберігши свою історію та майбуття.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії.

Авторка книжок «За лаштунками імперії», «Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та ін.

Видавництво: Віхола

Ця книжка — життєпис одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття. Йдеться про нащадка шляхетного українського роду, в якому з покоління в покоління тривала боротьба двох душ, української й польської, сина «того Тадея», вихованця київської Старої Громади, яскравого представника неокласичного п’ятірного ґрона.
Утім до «чистоти і простоти» неокласицизму молодий митець ішов, переживши період захоплення «темними вежами» символізму, гріховними спокусами, «ядом чарівним». Мистецтво рівноваги утвердилося після досвіду опіумних візій, наркотичних парадизів, естетизації зла.
Шукаючи нових цінностей у покинутому Богом світі, поет однаково цінує Гомера й Бодлера, античність і декаданс. Окрема сюжетна лінія книжки — історія співіснування Максима Рильського з радянським режимом, аналіз його текстів з подвійним дном, текстів-шифрів, які доносять для нас трагічні колізії доби великого терору. У найтяжчі часи він зоставався вірним своїй прихильній музі, релігії краси й гармонії.

Віра Агеєва — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія». Лауреатка Шевченківської премії.

Авторка книжок «За лаштунками імперії», «Марсіани на Хрещатику», «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму», «Поетика парадокса: інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», «Апологія модерну: обрис ХХ віку», «Дороги й середохрестя», «Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета» та ін.

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Усама аль-Ейса – письменник, публіцист і дослідник, уся творча і професійна діяльність якого щільно сконцентрована довкола палестинської тематики – політики, історії, географії, культури – із центром у Вифлеємі, цьому прадавньому містечку, у якому він народився у таборі для біженців 1963 року.

Велика мала батьківщина автора є натхненням і джерелом усіх його художніх та академічних текстів, тож звучить у назвах оповідань та романів. Письменник занурює читача у глибокі та трагічні історії славетного святого міста через комічні, насичені міським фольклором оповідки, в яких реальне сплітається із неймовірним і загадковим. Герої цієї книжки – що знедолені міські маргінали чи пацієнти психіатричної лікарні, що історичні особистості чи сучасні відомі політики, проте, – аж ніяк не героїчні. Крізь історії божевільних із Вифлеєма, у всьому різноманітті їхніх безумств, шаленств, одержимостей і просто глупств, роман відкриває таємниці справжнього світу палестинців, у якому, за словами письменника, «неможливо вижити без тієї чи іншої долі божевілля», яке, зрештою, стало для них «єдиним способом опору».

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Роман «Літні дощі» єгипетського письменника Ахмада аль-Кармалаві, відзначений престижною Книжковою Премією імені шейха Заїда у 2018 році – майстерний зразок сучасної арабської художньої прози.

Композиція роману складається з декількох сюжетних ліній, що, поєднуючись, розповідають про апокрифічну спадщину суфійського шейха Ібада аль-Мосулі. Прибувши до Єгипту з Іраку, він згуртував навколо себе прихильників уду – традиційного близькосхідного музичного інструменту і заснував суфійський орден, де музика є способом містичного пізнання світу. Ніхто достеменно не знає, чи існував шейх аль-Мосулі насправді, чи він – історична містифікація. Оповідь повертає читача у сьогодення, до спекотних галасливих вуличок Каїру, серед яких, немов оаза спокою і благочестя, розташувалося Агентство аль-Мосулі.

Усіх героїв твору об’єднує пристрасть до музики. Проте кожен любить її по-своєму. Тут і виникає головний конфлікт роману, спостерігаючи за розвитком якого, читач опиняється у центрі захоплюючого протистояння.

Колоритне історичне тло, гостра соціальна проблематика, детективний елемент, психологізм образів, багатоплановий сюжет, усе це – роман «Літні дощі».

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Віолета дель Вальє народилася 1920 морового року, у час, коли інфлюенца й війна, а потім велика депресія назавжди змінили людське життя навколо й далеко за межами її рідної країни. Тоді багатодітна родина змушена була покинути звичний просторий «дім з камеліями» і шукати прихистку в сільській глушині, в магічній красі дикої природи і забутих звичаїв добрих і щирих людей, які назавжди змінили і їх, і їхні уявлення про світ.

Новий роман Ісабель Альєнде – прониклива подорож у найнесподіваніші закапелки земної кулі та людської душі, епічна оповідь для поціновувачів неймовірних історій життя, з яких можна створити не кілька оповідань, а великий роман, на кшталт уже екранізованого шедевру письменниці – «Дім духів». Інша річ, що в цій історії однієї родини, попри всі потрясіння ХХ століття, які випали на їх долю, попри пристрасність і вир невимовних емоцій, таки відчутно менше магічного, та значно більше реалізму і гумору.

«Любий Камільо, ти є хранителем моїх листів, в яких записано усе моє життя. Та обіцяй мені одне: по моїй смерті ти їх спалиш, бо вони сентиментальні й часто злостиві. Цей короткий виклад замінить ту непомірну кореспонденцію», - таким є заповіт Віолети, головної героїні однойменного роману Ісабель Альєнде, жінки незламної, розумної, наділеною добрим гумором і невичерпною вітальністю. Цей «короткий виклад» насправді є родинною сагою, що перегукується з іншим романом Альєнде – епічним «Домом духів».

Ісабель Альєнде не раз казала, що пише з пам’яті; і справді: велике епічне полотно, яким є її останній роман, несе на собі виразний автобіографічний відбиток його авторки – задушливий, хоча позірно благополучний, перший шлюб Віолети, порятунком від якого стало несподіване і пристрасне кохання, смерть доньки, травма вигнання, умиротворене кохання на схилку літ…

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Ісабель Альєнде народилася 1942 року в Перу. Раннє дитинство провела в Чилі, в отроцтві і юності жила у Болівії, у Лівані. Після військового перевороту в Чилі 1973 року експатріювалася у Венесуелу, а з 1987 року живе як емігрантка в Каліфорнії. Називає себе «вічною іноземкою».

Розпочала свою літературну кар'єру в журналістиці у Чилі і Венесуелі. У 1982 році її епічний дебют «Дім духів» став одним з легендарних романів латиноамериканської літератури. За ним з'явилося багато інших, і всі вони здобули міжнародний успіх. Її твори було перекладено сорока мовами і продано понад сімдесят мільйонів примірників: вона є найбільш читаною іспаномовною письменницею. Альєнде отримала понад шістдесят міжнародних нагород, серед них – Національну літературну премію Чилі у 2010 році, датську Премію Ганса Крістіана Андерсена (2012) – за трилогію «Спогади Орла і Ягуара», а 2014 року – Президентську медаль Свободи, найвищу цивільну відзнаку США. 2018 року Ісабель Альєнде стала першою іспаномовною письменницею, нагородженою медаллю пошани National Book Award у Сполучених Штатах – за значний внесок у красне письменство.

«Дім духів», «Про кохання і морок», «Ева Луна», «Оповідки Еви Луни», «Нескінченний план», «Паула», «Афродіта», «Донька фортуни», «Портрет сепією», «Місто чудовиськ», «Моя вигадана країна», «Королівство Золотого дракона», «Зорро», «Ліс пігмеїв», «Інес душі моєї», «Сума днів», «Острів у глибині моря», «Щоденник Маї», «Гра у Ripper», «Японський коханець», «Там, за зимою», «Довгий пелюсток моря».

Ісабель Альєнде поринає у спогади і пропонує нам зворушливу книжку про її ставлення до фемінізму і того факту, що вона є жінкою. «Кожен прожитий рік і кожна зморшка розповідають мою історію», – велика чилійська письменниця запрошує нас супроводити її у хвилюючій мандрівці, в якій переглядає свою життєтворчість. Розповідає про дуже важливих у її житті жінок: рідних Панчіту, Паулу, літагента Кармен Бальсельс, за якими тужить; видатних письменниць, бунтарок у мистецтві, зокрема Вірджинію Вулф, Маргарет Етвуд та Ів Енслер; а ще безіменних жінок, які пережили насильство, однак, сповнені гідності і відваги, підводяться і йдуть уперед. Усіх тих, хто незмінно супроводжував її по життю та її надихають: жінки її душі. Вона міркує про рух #MeToo, про нещодавні соціальні заворушення в її рідній країні і про тривожну ситуацію, в якій усі ми живемо з приходом пандемії. І все це – не втрачаючи тієї характерної для неї пристрасті до життя і наполягаючи, що попри вік завжди є час для любові. Хай та що, доросле життя треба проживати, відчувати і насолоджуватися ним на повну силу.

Ісабель АЛЬЕНДЕ про свою книжку

Видавництво: АССА

Про книгу "Сезон кіноварі. Книга 1. Порох із драконових кісток"

Видавництво: АССА

Про книгу "Сезон кіноварі. Книга 2. Дитя песиголовців"

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

«Чаполоч» – дебютний роман автора. Нічого схожого на цей текст досі не було в сучасній українській літературі. Ритм, стиль, шал із тонкими алюзіями на класиків, грою сенсів і підтекстів. Роман – виклик традиційним канонам художньої прози, поетичний бунт проти жанрових умовностей літератури. Головний герой, самотній філософ, живе у герметичному світі, в якому ховається від важкої реальності, долаючи ілюзії нестримної молодості в пошуках краси і смаку до життя, які втратив. Мов маленький будда із гетто «Школи для дурнів» дорослий чоловік намагається осягнути те, що бачить і боїться побачити під час глибокої психологічної кризи. І повернути втрачене – непідробну дитячу радість, первісну чуттєвість, голос трави, знання мови дерев, птахів і звірів, справжню повноту буття. Та чи не станеш ти сам звіром у дикому лісі людей? Глибоко метафорична притча про одвічну людську самотність, вразливість і жагу пізнати те, від чого втрачають людське, але здобувають силу, що існує понад людьми і їхнім світом. Світом без любові.

Видавництво: Віхола

Голуби і шпаки, горобці та ворони, сови, сапсани й навіть папуги. Усім вистачить місця поруч з людиною серед бетонних джунглів міста. А от яким буде наше спільне життя і чи не перетвориться воно на постійне протистояння, залежить тільки від нас.

Нова книжка орнітологині Наталії Атамась розповідає історію птахів у місті: де вони живуть і як доглядають пернату малечу, як вирішують болюче житлове питання та виборюють територію. Саму ж книжку побудовано як прогулянку – від околиць до центру, від парків та кладовищ до старих камʼяниць і хмарочосів.
Як боротися з дятлами і до чого тут струс мозку та шоломи для гри в американський футбол? Де у Києві шукати сірих сов і як шум міста впливає на розмноження синиць великих? Що вийшло з кіднепінгу яєць дрозда чорного й чим закінчилася дискусія про те, де зимують ластівки?

ornithology олішені вулиці котики, як відлякати птахів від вашої грядки на дачі, й зрештою – як зробити наше спіл ьне з птахами життя в одному місці комфортним і взаємовигідним.

Наталія Атамась – орнітолог, кандидат біологічних, науково-популярних наук, автор книги «Пташин» та історії. Скандали, інтриги та містика». Любителька опери та майстриня веслування на байдарці. Злісний блакитний, пухнастий кіт і доктор фізико-математичних наук, що терпіти не впорається.

Наталя працює в Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України в Києві, її спеціалізація — гнізда біологія та екологія водних птахів .

Що спільного у чубатих синиць і українських господинь? Чому самкам пінгвінів подобаються гладкі чоловіки та чим Дарвіну не вгодили павичі? Чи справді існує лебедина вірність і як качки дають раду нахабним залицяльникам? І чому українцям слід перейматися через папугу Крамера, що оселився в Києві?

Відповіді на ці запитання знає орнітологиня Наталя Атамась, яка у своїй книжці розповідає про те, як живуть птахи і наскільки їхня поведінка схожа на людську (чи то навпаки — наші звички нагадують пташині). Наталя з гумором пояснює, для чого птахи заводять гареми та як “редагують” кількість і якість власного потомства, як вони будують гнізда й шукають пару, планують зимування та чому пари розлучаються і залишають свої родини.

Особливе місце у книжці присвячено культурі бердвочингу, тобто спогляданню й дослідженню птахів, і його терапевтичному впливу на людей.

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Спільне видання з видавництвом «Ніка-Центр».

Бесіди з Од Ланслен

Що таке політика? Що таке емансипація? Якої долі зазнають революції в історії? На що здатні народні рухи та колективні практики? Чи є сенс сьогодні говорити про лівих і правих? Як протистояти авторитарній владі, хай навіть вона перебирається в «ліберальні» та «демократичні» шати?.. На ці та багато інших запитань розмірковує відомий філософ у жвавих бесідах і часто загострено полемічних діалогах. Видання також споряджене кількома лекціями на тему минулої та сучасної ситуації в філософії та політиці, їхньої обопільної взаємодії.

Ален Бадью: «Мак’явеллі розлого визначав політику як довершене мистецтво омани. Але для нас політика має бути дещо іншим: здатністю суспільства взяти в руки власну долю, винайти справедливий лад і діяти згідно з імперативом спільного блага».

Нова книжка Бадью «Похвала політиці» перетинає часи і континенти. Це щільний компендіум знань про політику, історію, а отже, й майбутнє.

MEDIAPART

Вірний своїм переконанням, цей мислитель ніколи не завивав разом із вовчою зграєю, не піддавався солодкоголосому співові ринкових сирен. Зі своїм джедайським мечем філософа він не перестає порушувати ті питання, на які сьогодні більше ніхто не наважується.

ADDICT-CULTURE

Якби довелося порівняти цього автора з лише одним-єдиним філософом в історії, то це був би Платон, а якби тільки з одним твором, то це був би платонівський «Теетет», в якому Сократ провадить діалог з юним геометром. Вони дошукуються шляхів до абсолюту, точнісінько як математику цікавить лише одне: істина.

LIBÉRATION

Ален Бадью – філософ, письменник і драматург, почесний професор Вищої нормальної школи в Парижі; його численні твори перекладені багатьма мовами в усьому світі.

Од Ланслен – відома журналістка, агреже з філософії, колишня редакторка часописів «Marianne» і «Le Nouvel Observateur»; нині засновниця незалежного медіа-ресурсу «Média».

За підтримки Програми сприяння видавничій справі ”Сковорода” Посольства Франції в Україні/ Французького інституту в Україні та видавничих програм Французького інституту

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

Жорж Батай (1897 – 1962) – французький письменник, філософ, публіцист, дослідник історії мистецтва, який випереджав свій час, його ім’я досі асоціюють з інтелектуальними провокаціями, скандалами та порнографічною естетикою. «Історія еротизму» (1951) – сміливий погляд дослідника, пророка сексуальної революції на еротичне в людській природі, трансгресію, порушення заборон, їх вплив на культуру й історію людства. «У кожному разі еротика – це екстравагантність», бажання й насолода, та водночас бажаний і неминучий сором, усвідомлення якого й відрізняє людей від тварин, а заодно є шляхом досягнення екстазу, як стверджує автор у статті «Парадокс про еротизм». 1970 року у видавництві «Ґаллімар» вийшло друком повне зібрання творів Жоржа Батая у 10 томах з передмовою історика сексуальності, філософа Мішеля Фуко, в якій він називає Батая одним з найбільших письменників XX століття.

…Думку нав’язує нам мораль, тісно пов’язана із заборонами; і вона дозволяє сформувати себе у світі, позбавленому чуттєвості, яку вкрай обмежили заборони. Думка – асексуальна… це обмеження (…) перетворює інтелектуальний світ на відомий нам плаский, надто урегульований світ корисних і ізольованих речей, одним з правил якого є кропітка діяльність і де кожен з нас, мов у величезному механізмі, мусить триматися свого місця.

Видавництво: Видавництво Анетти Антоненко

«Історія ока» (1928) Жоржа Батая розповідає про еротичні пригоди двох молодих людей, оповідача та Симони, юнки, яка «так відчайдушно прагне всього, що засмучує, що найменш помітний заклик почуттів несподівано надає її обличчю рис, що прямо вказують на все, пов’язане з глибинною сексуальністю — до прикладу, кров, задуху, раптовий жах, злочин, усе, що назавжди руйнує людське блаженство та чесність». Симона та її приятель-оповідач залучають до своїх химерних ігор третю героїню – Марсель, побожну дівчину, яка, збожеволівши під час оргії, потрапляє до клініки, звідки парочка, одержима її вродою, витягає її, а невдовзі Марсель повіситься. Продовження їхньої розпусти переносить оргіастичних Бонні і Клайда до Іспанії у компанії з багатим англійцем сером Едмундом: пригоди розгортаються спочатку на мадридській арені для биків, а потім «під сонцем Севільї», сонцем — одночасно ментальним і космічним, чорним і сліпучим, яким одержимий Батай.

Видавництво: Віхола

Початково Camino de Santiago — це проща, мережа доріг, які ведуть до мощей апостола Якова. Втім цей шлях уже давно став чимось більшим. Ступаючи на дорогу, ти ніколи не знатимеш, що чекатиме попереду: які зустрічі та випробування, та й, зрештою, що саме побачиш наприкінці. Ця невизначеність і є частиною магії Каміно, заради якої люди вирушають у дорогу.
«Найкраща книжка про Каміно» — це історія дороги з тисячею імен та тисячею облич. Початок однієї історії стає кінцівкою для іншої, і навпаки, тут зустрічаються давні друзі та незнайомці, люди закохуються і приймають доленосні рішення, інколи — когось знаходять чи втрачають. Та хай скільки подій відбулося на цьому Шляху, хай у який спосіб ви його долали: пішки чи на велосипеді, в компанії чи на самоті — ця дорога ніколи не закінчується. Зробивши перший крок, людина все подальше життя проводить у пошуках, бо справжнє паломництво веде не до конкретної точки, воно спрямоване всередину вас самих.

Роман-репортаж Максима Беспалова — це химерне поєднання реальних і вигаданих історій, що вибагливо переплітаються та складають єдиний візерунок, історію, що починається з першого кроку на Шляху святого Якова. «Я не знаю жодної людини, яка вийшла на Шлях святого Якова, аби просто прогулятися, — пише Максим. — На цій дорозі кожен щось шукає, проте шукає щось своє, особливе. Чи особливу. Чи особливого. Дехто справді знаходить».
Максим Беспалов — мандрівник і письменник.

Побував у 70 країнах світу, частину з яких описав у власних книжках. Так, у книжці «Усе, що ви знаєте про Ірландію, — правда, але...» — змальовує історію Смарагдового півострова, а у книжці «Український Шпіцберген. Ведмеді, вугілля та комунізм» — історію й сьогодення Арктичного архіпелагу.