«Хаджи-Мурат» Льва Толстого – известная историческая повесть, которая была опубликована только после смерти писателя и стала его последним произведением, а также художественным завещанием автора. Это история храброго аварца – воина, отца и несгибаемого бойца – Хаджи Мурата. Главный герой – реальное историческое лицо, он был известным воином Кавказской войны, принимая участие в битвах против русских. В небольшую повесть Лев Толстой вкладывает десятки проблемных вопросов, заставляющих задуматься о морали, дружбе и предательстве, любви и ненависти. «Хаджи-Мурат» показывает настоящую цену счастья, описывая самые потайные уголки человеческой души, любящего жизнь, но идущего по краю пропасти. На что может пойти воин, семье которого угрожает опасность? Можно ли выйти с гордо поднятой головой на встречу со смертью и превзойти ее?
Матір’ю одного з нащадків славнозвісної Роксолани стала українка з Поділля – Надія, яка в гаремі султана брагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан. Вона жила в буремні роки середини XVII століття, насичені повстаннями у провінціях Османської імперії, бунтами яничарів у Константинополі (нині – Стамбулі). На жаль, ця султана маловідома в Україні. Кандидат мистецтвознавства, автор науково-популярних книжок «Роксолана: міфи та реалії» (2015, вид. 2-ге 2016), «Листи Роксолани: любов та дипломатія» (2017), «Жіночий султанат: влада і кохання» (2019) Олександра Шутко на основі історичних фактів, архівних матеріалів та досліджень турецьких, американських і західноєвропейських учених написала про Хатідже Турхан роман, що складається із трьох частин. Третій том присвячено останнім двадцяти рокам життя цієї султани, яка заступалася за українське козацтво. Гетьман Петро Дорошенко не лише отримав протекторат її сина, Мехмеда Четвертого, а й об’єднав з ним свої сили задля походу на Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський) і Хотин у 1672–1673 роках. Його наступником став гетьман Юрій Хмельницький. Османи панували на Поділлі й після смерті Хатідже Турхан – до 1699 року. Останні роки її життя минули у протистоянні з невісткою, хасекі Гюльнуш, від якої захищала пасинків Сулеймана й Ахмеда, які були першими у черзі спадкоємців османського трону. Валіде Турхан також відома як велика благодійниця. Після зведення грандіозної Нової мечеті у Константинополі вона опікувалася долею паломників до Мекки і Медини та спорудила мечеть на честь брата Юсуфа в місцевості, де Босфор впадає у Чорне море. Валіде Турхан збудувала собі найбільшу гробницю у столиці Османської імперії, до якої – справжнє паломництво серед турків, котрі надзвичайно шанують пам’ять про неї.
Матір’ю одного з нащадків славнозвісної Роксолани стала українка з Поділля – Надія, яка в гаремі султана Ібрагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан. Вона жила в буремні роки середини XVII століття, насичені повстаннями у провінціях Османської імперії, бунтами яничарів у Константинополі. На жаль, постать цієї султани маловідома в Україні. Кандидат мистецтвознавства, автор науково-популярних книжок «Роксолана: міфи та реалії» (2015, вид. 2-ге 2016), «Листи Роксолани: любов та дипломатія» (2017) Олександра Шутко на основі історичних фактів, архівних матеріалів та досліджень турецьких, американських і західноєвропейських учених написала про Хатідже Турхан роман, що складається з трьох частин. Другий том присвячено рокам володарювання цієї султани в Османській імперії. Адже після страти свекрухи — великої валіде Кьосем — Хатідже Турхан стала регентом неповнолітнього сина — султана Мехмеда ІV і фактично керувала державою османів. За участі Хатідже Турхан відбувалися не лише державні призначення, а й аудієнції у султана послів з Азії, Африки та Європи. Велику увагу вона приділяла польсько-українським відносинам. Саме за її регентування гетьман Богдан Хмельницький отримав османський протекторат. Утім, невдовзі він перейшов на бік московитів. Але навіть це не зіпсувало його «дружбу» з османами. Хатідже Турхан стала останньою представницею «Жіночого султанату» в Османській імперії, засновницею якого була Роксолана.
Иногда нужно столкнуться с непреодолимой трудностью в жизни, чтобы вынести урок с жизни. Это и хотел донести Лев Толстой в романе „ Хозяин и работник”. Рассказ о двух людях, которые попали в метель. Хозяин вынужден спасаться, чтобы спасти свою жизнь. Он оставил своего работника на произвол судьбы. Вследствие, у хозяина не получалось выбраться и оказавшись перед лицом смерти, он понял свою ошибку.
Повесть Ф. М. Достоевского „Хозяйка”, опубликованная в 1847 году, рассказывает об интеллигентном герое с характером молодого „мечтателя” и о том, как его представление о жизни сталкивается с существованием простых людей из народа: он снимает угол у четы мещан, судьба и история которых с каждым днем кажется жильцу все таинственнее и необъяснимее. Повесть которая начинается, как простая история молодого незадачливого героя, неожиданно превращается в запутанное сказание, схожее с древними мифами и наполненное сложнейшим содержанием. Этот тип персонажа психологически более сложный в отличие от прежних чиновников, он вобрал в себя черты самого Достоевского. Образу „мечтателя” будет отведено центральное положение во многих последующих произведениях: „Неточка Незванова”, „Белые ночи”, позднее „Преступление и наказание”.